Чи не виходить так, що коли протокол працює тихо і майже непомітно, то такі дії автоматично здаються нам, що все стабільно і надійно? Мені особисто здається, що саме таке і відбувається з багатьма «тихими» інфраструктурними штуками в крипті та Web3. Взяти хоча б Fabric Protocol ну і подивитися, як працює цей психологічний трюк. Хоча, якщо добре подумати над цим, то можливо така людська звичка щоб не помічати інфраструктуру, поки вона не зламається.
Більшість людей звикла насправді до цього, тому що якщо щось гучне, волатильне, постійно в новинах всі думають що то там точно щось відбувається. А якщо про проєкт місяцями майже не чути, то підсвідомо думаєш собі «ну значить усе ок, система просто собі тихо крутиться». І в такий момент починається найцікавіше тому що тиша сама по собі стає доказом стабільності. Хоча насправді це може бути просто відсутність публічних скандалів, а не реальна безпека. І найіронічніше, що інфраструктура майже завжди виглядає ідеальною… прямо до моменту першого великого збою.
Fabric у цьому плані дуже показовий. Вони свідомо не роблять хайпу. Не мем-коїни, не токен-сейли з купою інфлюенсерів, не щоденні анонси. Просто будують шар, на якому потім зможуть жити тисячі автономних агентів, AI-систем, децентралізованих ринків. І коли все це тихо працює тому у більшості учасників ринку виникає відчуття, що «все під контролем». Бо ж ніхто не кричить, що щось зламалося. Проблема тільки в тому, що відсутність шуму ще не гарантує відсутність проблем.
Але знаєш, що мене насторожує? Саме ця тиша. Бо коли нічого не ламається на виду і це не завжди означає, що нічого не ламається взагалі. Просто ми цього не бачимо, та не чуємо. І не читаємо в твіттері. А значить ми і не хвилюємося. А історія блокчейну вже не раз показувала нам що найгучніші проблеми майже завжди починаються з дуже тихого періоду.
Пам’ятаєш, як у 2021–2022 роках усі дивилися тільки на ціну токена, а про те, що під капотом може бути крихка конструкція і мало хто думав? Зараз багато проєктів пішли в інший бік тому що роблять акцент на «невидимій інфраструктурі», на тому, що «security by design», «modular», «permissionless» тощо. Насправді досить круто. Але є один психологічний побічний ефект що чим менше ми чуємо про проблеми то тим більше нам здається, що проблем немає.
У Fabric таке особливо помітно, тому що насправді вони свідомо грають на превентивність. Типу такого що давайте спочатку зробимо governance, яке не дасть розвалитися системі, а потім уже будемо масштабувати. Логічно? Абсолютно. Але якщо щось все-таки піде не так то перші кілька тижнів чи місяців це може бути взагалі непомітно для більшості учасників. І отут і криється головна пастка: хибна впевненість. І чесно кажучи, що саме такі системи мене іноді лякають більше за всі гучні провали.
Я не кажу, що Fabric ненадійний. Навпаки, можу сказати що з того, що я бачив і читав, підхід у них дуже продуманий. Але саме через те, що він тихий і «невидимий», ризик ілюзії стабільності тут вищий, ніж у гучних проєктах, де кожен чх то це вже новина.
Мені здається, що справжня зрілість екосистеми буде не тоді, коли все працює ідеально тихо, а лише тоді коли ми навчимося одночасно і довіряти цій тиші, та не забувати її перевіряти. Бо в іншому випадку виходить, що ми просто домовилися самі з собою: якщо про щось не говорять то значить усе добре. А таке, скажу відверто що, дуже зручна, але одночасно і дозволі небезпечна угода з власною психікою.
Тож наступного разу, коли хтось скаже тобі таке що «та норм, там тихо все» ти просто усміхнись і подумай собі, а може саме ця тиша і є найгучнішим попередженням, яке ми просто не хочемо чути, бо іноді саме там, де всі розслабились, історія й любить починати свої найбільші сюрпризи.@Fabric Foundation #Robo $ROBO
