Чомусь після появи Thinking Machines Lab Міри Мураті багато хто з тих, хто пише про AI, раптом почав більше говорити про ризики, ніж про круті можливості. Раніше якщо пригадати було навпаки запускали новий проєкт і починається одразу «революція», «зміна парадигми», «майбутнє вже тут». А тут якось стриманіше вийшло. Вже є відчуття, ніби в кімнаті стало тихіше.
Спочатку все виглядало дуже красиво. Міра Мураті є та сама, яка була техдиректоркою в OpenAI, вона збирає зіркову команду, бере купу грошей (2 мільярди при оцінці в 12 — і це без жодного готового продукту), обіцяє відкриту науку, мультимодальність, адаптивність під реальні потреби людей. Здавалося, що це буде той самий «старий добрий OpenAI», тільки без корпоративного зашморгання і з більшою свободою для дослідників. Багато хто щиро повірив,я теж скажу вам чесно що рівно до того моменту, поки не зловив себе на думці, що ми знову віримо більше в ім’я, ніж у продукт.
Потім вийшов Tinker — API для тонкого налаштування відкритих моделей через reinforcement learning. І тут почалося цікаве.
Замість «вау, як круто, тепер кожен зможе» вже посипалися тексти про те, що RL для бізнесу досить слизька штука. Що reward hacking нікуди не подівся. Що моделі вчаться видавати правдоподібну маячню замість справжнього розуміння. Що відкритий доступ до таких інструментів може легко перетворитися на відкритий доступ до бекдорів, фішингу, deepfake-скриптів тощо. І це не якісь там маргінальні блогери писали а нормальні дослідники, люди з Redwood Research, з Anthropic, просто голосніше заговорили про те, що й раніше було очевидно. І, можливо, справа не в тому, що ризиків стало більше мабуть тепер просто ілюзій стало менше.
А потім ще й внутрішні історії посипалися. Один за одним ключові люди почали йти. Баррет Зофф повернувся в OpenAI. Ендрю Таллок пішов у Meta. Ще кілька дослідників тихенько зникли в бік конкурентів. Пішли чутки про токсичну атмосферу, про скандали з misconduct, про те, що обіцяна свобода на практиці виявилася свободою Міри Мураті вирішувати все самій. І ось уже не про технології пишуть, а про те, як важко новим лабораторіям утримувати людей, коли в OpenAI, Anthropic чи Google платять більше і дають стабільніші опціони. І раптом стало очевидно, що головний дефіцит у цій історії полягає не в грошах і не таланті, а довірі.
Можливо, справа взагалі не в ній, тому що мені здається, тут не стільки про саму Міру чи про її команду. Просто ринок AI трохи «перегорів». Стільки разів нам обіцяли «ось зараз усе зміниться», стільки разів збирали мільярди на красивих слайдах, а потім або нічого, або щось дуже середнє. І коли черговий «game changer» з’являється то люди вже не кидаються з вигуками «нарешті!». Вони просто втомлено запитують, «А що цього разу може піти не так?»
Тому й тон змінився. Не тому, що TML якась погана. А тому, що всі вже бачили цей фільм. І тепер замість захоплення першим трейлером то одразу аналізують, де в сценарії може бути дірка.
Може, це навіть добре. Можливо що вже нарешті почнемо вимагати від нових проєктів не лише гучних заяв, а реальних доказів, що вони вміють не тільки обіцяти, а й доводити справу до кінця. І що при цьому не розвалюють команду і не створюють нових ризиків швидше, ніж старі вирішують.
Поки що Thinking Machines Lab не означає провал. Але й не тріумф. Мова йде про просто черговий дорогий експеримент. І те, що навколо нього зараз більше обережності, ніж захвату, то мабуть, найчесніша реакція, на яку може розраховувати будь-який новий гравець у 2026 році. Бо якщо ринок перестав закохуватися з першого пресрелізу то мабуть вже є вже прогрес. @Mira - Trust Layer of AI #Mira $MIRA
