Є відчуття, яке я останнім часом ловлю в Web3 усе частіше: наче тобі дали ідеально налаштований інструмент, але не пояснили, навіщо він тобі насправді. Усе працює коректно, без збоїв, без напруги - і саме через це виникає дивне питання: де тут моя роль?
Коли я дивлюся на @Vanarchain , у мене немає сумнівів у технічному рівні. Простий вхід, мінімальні комісії, логіка, де користувачеві не треба нічого вивчати наперед. Це серйозний крок уперед для масового використання. Але разом із цим з’являється новий тип дистанції між людиною і системою.
Раніше участь у блокчейні вимагала концентрації. Ти розумів, що робиш, бо інакше було боляче. Зараз усе інакше: дії виконуються майже автоматично, рішення приймаються швидше, ніж ти встигаєш їх осмислити. І тут стає цікаво - не з точки зору технологій, а з точки зору поведінки.
Vanar, схоже, робить ставку не на складність входу, а на складність розвитку всередині. Ключова робота починається не в момент першої транзакції, а пізніше - коли ти починаєш взаємодіяти з AI-агентами, налаштовувати логіку, перевіряти рішення, відповідати за наслідки. Це вже не про кнопку. Це про процес.
У такій моделі $VANRY виглядає не як жетон для гри, а як індикатор залученості. Чим глибше ти працюєш із системою, тим більше вона починає відображати твої рішення. І тут з’являється нова форма цінності - не миттєва, а накопичувальна.
Можливо, Web3 просто входить у фазу, де важливим стає не сам факт доступу, а здатність залишатися і розвиватися. І якщо так, то #Vanar може виявитися не платформою для першого кліку, а середовищем для довгої гри.
Питання лише в одному: чи готові ми вкладати увагу там, де від нас більше не вимагають зусиль на старті.
